Ідеальна технологія посіву насіння, підготовка і обробка грунту
Який обробіток ґрунту є найприйнятнішим — оранка чи поверхневий?
Першим, хто в Російській імперії заговоривши про шкідливість полицевого обробітку, був агроном-українець Іван Овсінський. На його світогляд вплинув досвід китайських землеробів, який він перейняв, працюючи на Далекому Сході, і згодом удосконалював його в Бессарабії та на Поділлі. Свої погляди та практичні навички вчений виклав у книзі «Нова система землеробства» (1909 р.). «Вже понад 10 років під час обробки землі я керуюсь принципом, що верхній шар ґрунту слід залишати на поверхні для того, щоб він збагатився перегноєм. Це має велике значення, оскільки дає можливість повітрю постійно проникати в ґрунт, унаслідок чого в ньому посилюються фізичні й хімічні процеси, що сприятливо впливають на розвиток рослинності», — писав агроном.
Інша важлива складова методу Овсінського — система самостійності рослин. Вона передбачає створення таких умов для розвитку культур, коли вони змушені боротися за своє існування — тільки так вони виростають сильними. «По-перше, треба, щоб рослини росли густо, оскільки це змушує їх боротися за існування, по-друге, потрібно, щоб кожна рослина мала навколо себе доволі життєвого простору, який давав би їй світло та поживу. На щастя, сучасна техніка дає можливість задовольнити таку вимогу», — зазначав 100 років тому агроном.
Цікавою видається й інша теза вченого: вносити добрива для росту рослин непотрібно, адже в достатній кількості вони містяться в ґрунті й атмосфері, зокрема в росі ї тумані, зокрема й такі потрібні, як азот, фосфор, калій. Треба лише зберегти ці елементи у верхньому шарі ґрунту — зробити це можливо, знову ж таки, застосовуючи виключно його поверхневий обробіток.
Завважимо лише, що завдяки їй автор отримував стабільні врожаї зернових — «за 270-330 й більше пудів з десятини в дощове чи посушливе літо», які іноді вдвічі перевищували врожаї сусідів. Його збіжжя визрівало швидше, менше страждало від хвороб і примх природи. На довершення витрати на обробіток ґрунту та культур часто були вдвічі меншими.
У наші дні в системи Овсінського є чимало послідовників — насамперед із числа прихильників органічного землеробства. Зокрема, фермер із Вінниччини Олексій Дон завдяки цій системі вже впродовж десятка років отримує стабільні врожаї сої, пшениці, гречки, а також чечевиці, нуту й машу. Професію фермера Олексій Пилипович поєднує із саном священика. Ми побували в господарстві панотця та розпитали, як він застосовує призабуту технологію землеробства в сучасних умовах.
Взагалі то я за освітою вчений-агроном, закінчив Уманський сільгоспінститут. Потім два роки працював у колгоспі, ставши священиком. Повернутися знову до землі мене змусила матеріальна скрута: пам'ять пам'ятаєте, як то було в 90-х... Працювати було де — мав свій колгоспний пай, згодом тато й інші родичі віддали мені свої ділянки. Так мій наділ зріс з 3 га до 100 га. До речі, спочатку я вів традиційне землеробство — орав, застосовував гербіциди тощо. А потім випадково у свого колишнього однокурсника побачив на полі сою. Яка вона була гарна! Виявляється, тієї обробляв землю пружинною бороною. Я вже тоді загорівся: цей механізм можна й по-іншому зробити. І ми почали майструвати свою техніку: спершу борону, потім сівалки. Так ми із сусідами-фермерами перейшли на органічне землеробство, яке ведемо вже 10 років. Згодом почули про систему Овсінського й захопилися цією технологію, але в нас не було знарядь, щоб працювати за його системою, а без них вона не діятиме. Почали міркувати, як їх виготовити. Так народилися спеціальна сівалка, потім нікого мотику, культиватор. Це колективна праця, в якій найперша роль належить нашому фермеру Анатолію Побережному — він унікальний майстер.
— Чим ваша техніка відрізняється від традиційної?
— Вона виготовлена саме під технологію Овсінського. Ми не оремо, а розпушуємо землю на глибину 5 см, не закопуємо пожнивні рештки — вони залишаються на поверхні, утворюючи мульчувальний куля. Такий ефект досягається саме завдяки нашій техніці. Маємо саморобні культиватор і сівалку, ще купили дискову борону та лущильник. Наприклад, цінність нашого культиватора в тому, що він не перевертає землю, має жорсткі лапи, які нижче 5 см можуть утворити хіба що невеличке ущільнення, але аж ніяк не плужну підошву. Слідом за культиватором ставимо пружинну борону, яка кріпиться до нього гнучким шлейфом, — таким чином зберігаємо вологу в ґрунті. Пожнивні рештки перемелюємо за допомогою дискового лущильника, що працює по самому верху ґрунту.
Найцінніший механізм — сівалка, яку нікого наші фермери. Вона може сіяти всі культури — пшеницю, ячмінь, кукурудзу, соняшник, гречку. Ми, наприклад, збираємо сою й одразу за комбайном іде сівалка, яка сіє пшеницю. Або ж збираємо пшеницю й одразу сіємо гречку. Фактично ця система певною мірою застосовується в ноу-тілл, хіба що там не розпушують ґрунт.
— Чому ви зачіпаєте ґрунт саме на глибину 5 см?
— Це шар мульчі, під якою ґрунт завжди зволожений, а наявність вологи — основне для рослини. Зверху ж на мульчу щоночі випадає роса, тобто кожну ніч ніби відбувається полив. Зерно ми кладемо на поверхню капілярного кулі, не глибше 5 см, і воно обов'язково сходити, бо йому достатня вологи. За такої технології значно меншою стає залежність від погоди й дощів. Овсінський казав: «Коли не йдуть дощі, я дуже радію, що буде добрий урожай». Бо чим більша різниця температур денних і нічних, тім більше випадає росі. У нашій зоні ефект росі дуже сильно працює. Ми якось дивилися супутникові знімки поля під соєю, одна частина якого була змотижена, а друга — ні. Так від, соя на першій половині стояла зелена, а на другій — вже жовта...
Інше важливе питання в методі Овсінського — система живлення. Усі знають, що на першому місці серед елементів живлення стоїть азот. Хоч насправді на першому місці — вуглець. Бо основою сухих речовин рослини є саме вуглець, азоту у ній менше, фосфору й калію — ще менше. Коли ми утворюємо спушений шар мульчі, то в ньому утворюється вуглекислий газ — із пожнивних решток, які розкладаються. Коли з'єднання єднується водяна пара та вуглекислий газ, отримуємо вугільну кислоту. Ця кислота, як зазначає Овсінський, переводити недоступні для рослини поживні речовини на доступну форму. Окрім того, надзвичайно велика роль для живлення рослин належить дощовим черв'якам і черв'якам, що працюють у мульчі. Як відомо, останні переробляють органіку на гумус. Коли ми восени збираємо культуру, то землю не зачіпаємо, залишаємо її вкритою мульчею. Працюють лише черв'яки — ми надаємо їм можливість наїстися. Їх розводиться там неймовірна кількість. Черв'як — це наш основний виробник добрив, який забезпечує нас урожаєм. Смороду наробляють нам добрив по 500-600 кг/га, причому найвищої якості. А якщо ми ріжемо землю плугом, то тим самим ріжемо ходи черв'яків, таким чином знищуючи повітряну аерацію та можливість отримати високоякісне органічне добриво в доступній формі. Тобто, коли земля зорана, він залишається без продуктів живлення. У нашому ж випадку він, так би мовити, завжди сітій, а продуктами своєї життєдіяльності живити рослину.
— Тобто за такої технології взагалі не потрібно вносити добрива?
— Так, на наших ґрунтах не потрібно. Я вже протягом 15 років не вношу. Окрім того, не забувайте, що у ґрунті є калій, фосфор й інші елементи живлення у величезній кількості, проте вони недоступні для рослин. Є вони і в повітрі. Система землеробства Овсінського дає змогу цим елементів переходіті в доступну форму для живлення рослин. Також бобові, зокрема соя, і мульчування сприяють надлишковому накопиченню доступного азоту в ґрунті.
Першим, хто в Російській імперії заговоривши про шкідливість полицевого обробітку, був агроном-українець Іван Овсінський. На його світогляд вплинув досвід китайських землеробів, який він перейняв, працюючи на Далекому Сході, і згодом удосконалював його в Бессарабії та на Поділлі. Свої погляди та практичні навички вчений виклав у книзі «Нова система землеробства» (1909 р.). «Вже понад 10 років під час обробки землі я керуюсь принципом, що верхній шар ґрунту слід залишати на поверхні для того, щоб він збагатився перегноєм. Це має велике значення, оскільки дає можливість повітрю постійно проникати в ґрунт, унаслідок чого в ньому посилюються фізичні й хімічні процеси, що сприятливо впливають на розвиток рослинності», — писав агроном.
Інша важлива складова методу Овсінського — система самостійності рослин. Вона передбачає створення таких умов для розвитку культур, коли вони змушені боротися за своє існування — тільки так вони виростають сильними. «По-перше, треба, щоб рослини росли густо, оскільки це змушує їх боротися за існування, по-друге, потрібно, щоб кожна рослина мала навколо себе доволі життєвого простору, який давав би їй світло та поживу. На щастя, сучасна техніка дає можливість задовольнити таку вимогу», — зазначав 100 років тому агроном.
Цікавою видається й інша теза вченого: вносити добрива для росту рослин непотрібно, адже в достатній кількості вони містяться в ґрунті й атмосфері, зокрема в росі ї тумані, зокрема й такі потрібні, як азот, фосфор, калій. Треба лише зберегти ці елементи у верхньому шарі ґрунту — зробити це можливо, знову ж таки, застосовуючи виключно його поверхневий обробіток.
Завважимо лише, що завдяки їй автор отримував стабільні врожаї зернових — «за 270-330 й більше пудів з десятини в дощове чи посушливе літо», які іноді вдвічі перевищували врожаї сусідів. Його збіжжя визрівало швидше, менше страждало від хвороб і примх природи. На довершення витрати на обробіток ґрунту та культур часто були вдвічі меншими.
У наші дні в системи Овсінського є чимало послідовників — насамперед із числа прихильників органічного землеробства. Зокрема, фермер із Вінниччини Олексій Дон завдяки цій системі вже впродовж десятка років отримує стабільні врожаї сої, пшениці, гречки, а також чечевиці, нуту й машу. Професію фермера Олексій Пилипович поєднує із саном священика. Ми побували в господарстві панотця та розпитали, як він застосовує призабуту технологію землеробства в сучасних умовах.
Взагалі то я за освітою вчений-агроном, закінчив Уманський сільгоспінститут. Потім два роки працював у колгоспі, ставши священиком. Повернутися знову до землі мене змусила матеріальна скрута: пам'ять пам'ятаєте, як то було в 90-х... Працювати було де — мав свій колгоспний пай, згодом тато й інші родичі віддали мені свої ділянки. Так мій наділ зріс з 3 га до 100 га. До речі, спочатку я вів традиційне землеробство — орав, застосовував гербіциди тощо. А потім випадково у свого колишнього однокурсника побачив на полі сою. Яка вона була гарна! Виявляється, тієї обробляв землю пружинною бороною. Я вже тоді загорівся: цей механізм можна й по-іншому зробити. І ми почали майструвати свою техніку: спершу борону, потім сівалки. Так ми із сусідами-фермерами перейшли на органічне землеробство, яке ведемо вже 10 років. Згодом почули про систему Овсінського й захопилися цією технологію, але в нас не було знарядь, щоб працювати за його системою, а без них вона не діятиме. Почали міркувати, як їх виготовити. Так народилися спеціальна сівалка, потім нікого мотику, культиватор. Це колективна праця, в якій найперша роль належить нашому фермеру Анатолію Побережному — він унікальний майстер.
— Чим ваша техніка відрізняється від традиційної?
— Вона виготовлена саме під технологію Овсінського. Ми не оремо, а розпушуємо землю на глибину 5 см, не закопуємо пожнивні рештки — вони залишаються на поверхні, утворюючи мульчувальний куля. Такий ефект досягається саме завдяки нашій техніці. Маємо саморобні культиватор і сівалку, ще купили дискову борону та лущильник. Наприклад, цінність нашого культиватора в тому, що він не перевертає землю, має жорсткі лапи, які нижче 5 см можуть утворити хіба що невеличке ущільнення, але аж ніяк не плужну підошву. Слідом за культиватором ставимо пружинну борону, яка кріпиться до нього гнучким шлейфом, — таким чином зберігаємо вологу в ґрунті. Пожнивні рештки перемелюємо за допомогою дискового лущильника, що працює по самому верху ґрунту.
Найцінніший механізм — сівалка, яку нікого наші фермери. Вона може сіяти всі культури — пшеницю, ячмінь, кукурудзу, соняшник, гречку. Ми, наприклад, збираємо сою й одразу за комбайном іде сівалка, яка сіє пшеницю. Або ж збираємо пшеницю й одразу сіємо гречку. Фактично ця система певною мірою застосовується в ноу-тілл, хіба що там не розпушують ґрунт.
— Чому ви зачіпаєте ґрунт саме на глибину 5 см?
— Це шар мульчі, під якою ґрунт завжди зволожений, а наявність вологи — основне для рослини. Зверху ж на мульчу щоночі випадає роса, тобто кожну ніч ніби відбувається полив. Зерно ми кладемо на поверхню капілярного кулі, не глибше 5 см, і воно обов'язково сходити, бо йому достатня вологи. За такої технології значно меншою стає залежність від погоди й дощів. Овсінський казав: «Коли не йдуть дощі, я дуже радію, що буде добрий урожай». Бо чим більша різниця температур денних і нічних, тім більше випадає росі. У нашій зоні ефект росі дуже сильно працює. Ми якось дивилися супутникові знімки поля під соєю, одна частина якого була змотижена, а друга — ні. Так від, соя на першій половині стояла зелена, а на другій — вже жовта...
Інше важливе питання в методі Овсінського — система живлення. Усі знають, що на першому місці серед елементів живлення стоїть азот. Хоч насправді на першому місці — вуглець. Бо основою сухих речовин рослини є саме вуглець, азоту у ній менше, фосфору й калію — ще менше. Коли ми утворюємо спушений шар мульчі, то в ньому утворюється вуглекислий газ — із пожнивних решток, які розкладаються. Коли з'єднання єднується водяна пара та вуглекислий газ, отримуємо вугільну кислоту. Ця кислота, як зазначає Овсінський, переводити недоступні для рослини поживні речовини на доступну форму. Окрім того, надзвичайно велика роль для живлення рослин належить дощовим черв'якам і черв'якам, що працюють у мульчі. Як відомо, останні переробляють органіку на гумус. Коли ми восени збираємо культуру, то землю не зачіпаємо, залишаємо її вкритою мульчею. Працюють лише черв'яки — ми надаємо їм можливість наїстися. Їх розводиться там неймовірна кількість. Черв'як — це наш основний виробник добрив, який забезпечує нас урожаєм. Смороду наробляють нам добрив по 500-600 кг/га, причому найвищої якості. А якщо ми ріжемо землю плугом, то тим самим ріжемо ходи черв'яків, таким чином знищуючи повітряну аерацію та можливість отримати високоякісне органічне добриво в доступній формі. Тобто, коли земля зорана, він залишається без продуктів живлення. У нашому ж випадку він, так би мовити, завжди сітій, а продуктами своєї життєдіяльності живити рослину.
— Тобто за такої технології взагалі не потрібно вносити добрива?
— Так, на наших ґрунтах не потрібно. Я вже протягом 15 років не вношу. Окрім того, не забувайте, що у ґрунті є калій, фосфор й інші елементи живлення у величезній кількості, проте вони недоступні для рослин. Є вони і в повітрі. Система землеробства Овсінського дає змогу цим елементів переходіті в доступну форму для живлення рослин. Також бобові, зокрема соя, і мульчування сприяють надлишковому накопиченню доступного азоту в ґрунті.
Інші статті
